За 200 років аграрна Швеція здобула промисловість, демократію та суспільство добробуту.
Сільське господарство та промисловість
200 років тому Швеція була бідною країною, де майже всі жили із сільського господарства. Протягом 19 століття населення подвоїлося приблизно з 2,5 мільйона, завдяки більшій кількості їжі та кращій медицині. Але багатьом бракувало роботи, тому між 1850 і 1920 роками понад 1 мільйон шведів переїхали до США. Цей виїзд називають еміграцією.
Водночас зростала промисловість. Це називають індустріалізацією. У середині 19 століття з'явилися перші великі підприємства: лісопильні та металургійні заводи. Переїзд із села на роботу в міста називають урбанізацією.
Шлях до демократії
Довгий час король ділив владу зі шляхтою, церквою, купцями та селянами. У 1809 році новий основний закон обмежив владу короля. У 1865 році право голосувати отримало більше людей, а шляхта і духовенство втратили свою колишню владу. Але голосувати могли лише заможні чоловіки, а найбагатші мали кілька голосів.
Народний рух це велике добровільне об'єднання. До найбільших належали робітничий рух, рух вільних церков, жіночий рух і рух тверезості. Вони вимагали, зокрема, 8-годинного робочого дня, виборчого права та свободи віросповідання. Рух тверезості хотів, щоб люди перестали вживати алкоголь.
Рухи діяли законно: за допомогою демонстрацій, зборів і газетних статей. У 1909 році право голосувати отримали майже всі чоловіки. Жіночий рух продовжував боротьбу, і в 1918 році ухвалили рішення про загальне і рівне виборче право. На виборах до riksdagen (парламенту) 1921 року жінки вперше змогли голосувати та бути обраними, і Швеція стала демократією.
Війни та конфлікти
Під час Першої світової війни (з 1914 до 1918 року) Швеція обрала нейтралітет і залишилася поза війною. Проте виникла нестача їжі, і люди протестували. У 1920-х і 1930-х роках більше людей отримали електрику та кращі помешкання, але багато хто досі жив у тісноті без туалету з водопроводом.
Безробіття було високим, а страйки траплялися часто. У 1931 році в Ådalen загинуло кілька людей, коли військові відкрили вогонь по демонстрації. У 1938 році роботодавці та профспілки підписали Saltsjöbadsavtalet (Сальтшобаденську угоду). Вона стала основою шведської моделі: зарплати та умови праці визначають роботодавці й профспілки, а не політики.
Folkhemmet та несправедливості
У 1928 році лідер Socialdemokraterna (Соціал-демократичної партії) Пер Альбін Ганссон описав ідею folkhemmet (народний дім). Суспільство мало бути як добрий дім, де кожен відчуває безпеку та спільність.
Але так звана расова біологія поділяла людей на раси з різною цінністю. Постраждали саами, торнедальці, євреї та роми. Особливі закони ускладнювали для ромів і євреїв переїзд до Швеції.
Людей із психічними захворюваннями або інвалідністю могли примусово поміщати в лікарні чи заклади опіки, іноді на все життя. Лише останнім часом Швеція певною мірою визнала провину перед постраждалими, тобто визнала, що з ними обійшлися неправильно.
Друга світова війна
Під час Другої світової війни (з 1939 до 1945 року) Швеція теж залишалася нейтральною. Але ситуація ускладнилася, коли Радянський Союз напав на Фінляндію, а нацистська Німеччина окупувала (захопила) Данію та Норвегію. Regeringen (уряд) дозволив німецьким солдатам проїжджати через Швецію до Норвегії та Фінляндії, щоб уникнути війни.
Голокост це вбивство нацистами близько 6 мільйонів євреїв. У 1930-х роках і на початку війни Швеція впускала дуже мало євреїв. Пізніше політика змінилася, і Швеція почала допомагати євреям.
Данці та шведи допомогли близько 7 000 данських євреїв утекти до Швеції. Дипломат Рауль Валленберг захищав євреїв від концентраційних таборів за допомогою шведських охоронних паспортів. Наприкінці війни Червоний Хрест вивіз тисячі євреїв із німецьких таборів до Швеції білими автобусами.
Rekordåren (рекордні роки)
Після війни економіка швидко зростала, і майже всі мали роботу. Socialdemokraterna здебільшого правили самостійно з 1945 до 1976 року, і цей період називають rekordåren. Робочий тиждень скоротився до 40 годин, працівники отримали 5 тижнів оплачуваної відпустки, а система добробуту розширювалася.
Багато людей приїхали сюди працювати, наприклад з Фінляндії, Греції, Югославії та Туреччини. Ця трудова імміграція перетворила Швецію на країну імміграції. Виникла нестача житла, тому в 1960-х роках почалася miljonprogrammet (мільйонна програма): 1 мільйон осель за 10 років.
Рівність між жінками та чоловіками зростала, і зарплати жінок стали більш рівними із зарплатами чоловіків. Нові дитячі садки дали змогу більшій кількості жінок працювати. Багато молоді у 1960-х роках протестували та боролися за мир, довкілля та солідарність. Завдяки du-reformen (реформі звертання на «ти») люди перестали використовувати титули та звертання «ви». Телебачення з'явилося на початку 1960-х років.
Сучасна Швеція
З середини 1970-х років Швеція перейшла від індустріального суспільства до інформаційного. Спочатку настала криза: інші країни виробляли дешевші товари, фабрики закривалися, а безробіття зростало. У 1976 році Socialdemokraterna втратили владу, і відтоді уряди змінювали один одного.
Освіта стала важливішою, і університети та вищі навчальні заклади розширювалися. Технології швидко змінювалися, тому людям доводилося вчитися новому все життя: це називають навчанням упродовж усього життя. У 1990-х роках прибуло багато біженців із воєн і країн без демократії. Суспільство стало більш розділеним, а ворожість до іммігрантів зросла, тому важливою стала інтеграція.
З 1980-х років права кожної людини стали важливішими, наприклад свобода вибору: самостійно обирати школу та медичний заклад. Діти та меншини отримали більш надійні права. Більше законів заборонили дискримінацію. Гомосексуальні люди та інші ЛГБТКІ-особи теж стали більш прийнятими суспільством. З 1990-х років розпочалася цифрова революція: комп'ютери, інтернет, мобільні телефони та штучний інтелект.